*****

Ці потоки людей, в їх тривожно-сліпім мерехтіні 

Й пряно-вигірклі суміші ринку густого озону

Геть стирають його, донедавна собачі обійми,
Вже сьогодні щеня відвезуть до просторого дому.
 

Майже сотня очей ходить поруч коробок кругами,

Повз картоних дверей, що тяжіють, немов із бетону.

Теплий-теплий клубочок із шерсті так хоче до мами,

Подолати оцю паперово-складну перепону.

Та споруда йому не під силу, він впав недолуго,

У чеканні того, що йменується як - неминуче.

Раптом громом складне, -  "А ти будеш в самотності другом?"

Пронеслося від леді у шикарному платі від "гучі".

Та як може її донести його серце собаче,

Що в палацах, де, навіть ступати не хочуть і босі,

Йому важко дружити! Та з болем питання одначе,

Поневолі чомусь підштовхнуло лизнути їй носик.