Я до тебе нестямно- тривожно,
Посекундно, із часом навскіс ,
Ледь торкаючись пліч осторожно
Бахромою весняних беріз...
Повертаюcь... стираючи знову,
Борозенки із твого чола,
Крізь безвихідь, знайшовши обнову, -
Волошково-небесну, - села .
Та в хвилини безмежно-скорботні,
Переплакані тисячі раз,
Воскресаю завжди на полотнах
Твого серця, без частки образ.
Проливаючись виключно білим
До частинок, судинок, півкуль.
Так й життєвий простелено килим,
Мам, матусю, мамусю, мамуль!!!
| 
у Вас 
0
