Читай блокнот, гортай її альбоми,
Отої, що й не міряла фату.
Бо ці рядки, і літери, і коми,
Немов на серці пам'ятні тату.
Що в ніч потоком пасмурно-чорнильним
З полотен спрагло-ніжної душі,
Під оком тиші бачачим і пильним,
Десь воскресають, вилившись в вірші.
В ім'я кохання, згаслого, мов свічка,
На перехресті часу і епох,
Яке, мов чорно-біла кінострічка,
І то - для мене, а не для обох.
Та й серце... серце, боже, mama mia!
Його б сховати у вуаль пітьми,
Щоб вогник цей, що досі в нім жевріє,
Останньою сльозою погасить.
| 
у Вас 
0
