Останнє губить сонечко тепло
У лісовому плетиві ожини,
Із ним й кохання наше відбуло
Та яблуком скотилося в корзину,
Як сувенір на пам'ять... О, Адам,
З коктейлем пряно-вигірклої муки,
Що болю ста життям моїм завдав
Й від безнадії опустились руки
Твоєї Єви, що іще живе,
Шукаючи знайомі в тиші звуки,
Вертається, щоб звабити тебе,
В своїм раю вже яблуком розлуки.
Й затримавшись на мить - навік піти
В холодну осінь, зморено зітхнувши,
Бо нам потрібні ро́ки, - щоб звести
Й секунди, щоб усе оце розрушить.
| 
у Вас 
0
