Ну як ти там? Близька мені, людино,
За переливом осенні дощів,
В тіні́ вечірніх мряк і ліхтарів,
Що перейшов на інший бік сміливо.
Мовчиш... мовчиш... a я так знати хочу...
Та все сканую спогадом очей
Щасливі миті, відгомін ночей,
Від цього, навіть, Захід кровоточить.
І гаснуть дні на сірих східцях дому
Й розмитим кадром кануть в спориші,
Озвавшись болем згірклим на душі,
Що на межі чуттєвого надлому
В переживаннях: де ти? як живеться?
За контуром вже вижухлих лісів
Ще вірю чуєш там між голосів
Биття мого́ схвильованого серця.
|