Коли блука по темних манівцях
Січнево-світла, місячна гондола,
Ви кличете на зустріч в Чернівцях,
А серце рветься пташкою до Львова.
Важкі повіки і карат сльози,
Як результат, що почуття вразливе.
Не хочу чернівецької грози,
Про львівські мрію, теплі нині зливи.
Й про тебе, сонце, що лише гориш
На Чернівецькій Ратуші ліниво,
Для тебе - це малесенький Париж,
Мені же - місто серденьку не миле.
Бо тільки-но лиш зіронька моргне,
Із залицянням до нічних провінцій,
Він в Буковину знову зве мене,
Та я душею з іншим у Криївці.
| 
у Вас 
0
