За віконцем у Вас
сніжну-сніжну зими борозну́
Лютого теплого
губить розмите бароко.
Денний - "плюс п'ять",
забира, мов підсніжник весну,
В щирі обійми
широкі... широкі... широкі...
Вам не до того...
спітнілий квадратик вікна,
Щільно ховає цю іншу,
замовкли куранти...
Лиш споглядаю,
як гине остання краса,
Тої зими -
дорогі-дорогі діаманти.
Тихо крадуся,
мов тінню у вікнах стою,
І розумію,
сніги не прикрити собою
Й нашу любов,
що, мов дюна сніжинок в саду,
Зовсім недавно
скотилася в землю сльозою.
|