В прекрасну, цю сливово-теплу ніч
Старих тополь клубочки білі вати,
Летять... летять... в долоні зусебіч
І їх нестерпно хочеться сховати.
Стиснувши міцно-міцно у кулак,
Мов потайне, німе послання неба,
Коли тремтить ця блискітка-сльоза,
Немов волога дощику на стеблах.
Й бракує щастя, так, неначе би
Легенням кисню бракне до знемоги.
Якби... якби... якби ж ото... якби...
У цім житті не мучили тривоги,
Коли, красиві блиски бурштину
Заграв ранкових, мила Афродіто,
Не Вам мережать з білого пушку
Струнких тополь подушечку із літа.
P.S. Як це чудово закинути звіти, рахунки, числа, кошториси, пішовши у омріяну відпустку і як мовиться на молодіжному сленгу - відриватися у віршах душею.
| 
та
у Вас 
0
