Час квітучих вишень, час серпневих отав
Відаляється далі... все далі... і далі ...
А осіння іржа та вінтаж золота
Налягає крилом на швидкі магістралі .
Тут конвертики жовтня й побаченя стуж,
Тут заплакані вікна до схлипів дощами,
Ах, пірнути б ще в літо, у спеку чимдуж,
Як пірнає малеча в обійми до мами.
У приємний, ведмежий уткнутися плюш,
Чимось схожий на теплі подушечки моху,
Лише ті, вже в люстерка осінніх калюж
Все глядять, мов в забуту, прадавню епоху.
Їм так хочеться, мариться, прагнеться ще ж
На вселенських просторах, рясних зеленіти.
Посивіла людино, ти також збагнеш,
Що в твоєму житті вже закінчилось літо.
| 
у Вас 
0
