А пам’ятаєш радість тої осені,
Що нуртувала річкою в мені,
Як бірюза небес збігали босими
По жовтій, ще неораній стерні.
Як яблук-вітамінки гучно гупали
У кучері рудих, осінніх трав,
Як вітер, ледь пройшовшись садом буцами,
Нас холодом за плечі обіймав.
І, як багряним полум’ям антонівка,
На фоні затуманених заграв
Вмить зайнялась рум'янцем, наче Боженька,
Цю осінь і її поцілував.
Як витинанки листя клались стосами
Й дивились неба вічне аніме.
О, як же мало зараз в мене осені
І не хвата, як дихання, тебе
| 
та
у Вас 
0
