Цей тихий день бентежної тривоги
Ледь мліє у безхатька на руках,
Кудись ведуть, зітхаючи, дороги
І плачуть дзвони в світлих куполах.
Жевріє віра у безмірно-добре,
У щось до неба трепетно-близьке,
В сумних очах небоги, навіть обрій,
Від щастя геть у далечі пливе.
Несмілий крок... мелодія порогу
Жіночий осуд морем віддала,
Інтелегентно вислали небогу.
І той у зиму мовчки почвалав.
Стара свитина, вицвіла і вбога.
Збудити совість люду не вдалось
Сумному старцю з посмішкою Бога,
Якому в храмі місця не знайшлось.
| 
у Вас 
0
