По батьківських стежках не тупочуть малі ноженята,
Перемерзлі сніги поглинають солону сльозу.
Але серце зове і дверими поскрипує хата,
У гучну заметіль і у теплого літа грозу,
До квітучих вишень, де на рідних руках постарілих,
Відпечаток трудів і наброски святої землі,
Все, щоб діти в житті не тривожились і не хворіли,
Та вертали хоча б, як весною до гнізд журавлі.
Й розуміли одне, що залишилось зустрічей мало
Та отих недзвінків і несказаних зайвих "люблю".
Приїздіть до батьків, на малесеньку чашечку кави,
Може бути, що з них, хтось не стріне наступну весну!
P.S. Я вдячна небу, що муза і натхнення до написання віршів повернулися, незважаючи на болючі удари долі і непосильні втрати.
| 
у Вас 
0
