Як неохоче покидаєм ярма
Як ми поволі зводимось з колін, Як неохоче покидаєм ярма, Котрі нам напинали не задарма, Лукаві люди упродовж століть. Як ми поволі зводимось з колін, Як боязко ми зводим очі зрячі – Ми боїмося волі – не інакше, Бо боїмося муки і терпінь. За волю нас рубали і пекли, Як нас ділили, як нас катували, Як нашим білим тілом торгували, А ми в покорі плентались – воли! Бо знаєм лише кнут і добрий плуг, І тільки прагнем кату догодити, Пресвітлий Боже, чи ми варті жити, Чи сніти в іпостасі недолуг? Ми – вільний нарід, Чи якіїсь бранці ? Вкажи нам путь до світла і до щастя, Не дай нам Боже, поодинці впасти, На перехрестях боротьби і праці.
Додав: Гончар (17.02.2015)
| Автор: © Іван Гончар
Розміщено на сторінці : Гончар Іван
Поділіться цією публікацією у Фейсбуці :
Переглянули твір - 1719 чол.
у Вас # закладок
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Додати коментар :
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
( 50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++ ")
klavysjka : А инасправді і бачать, і чують.. та споглядать. Єдине, мабуть, забувають, що їхня хата не скраю, а й наступна після нашої...
klavysjka : На превеликий жаль... Тиша насторожую. лякає...
klavysjka : Щиро дякую! Так авоно і є. Любов і ненависть... Ніколи про таке не могли й подумать...
klavysjka : Це правда. Так воно і є. Навчились переглядати цінності життя