Як неохоче покидаєм ярма
Як ми поволі зводимось з колін, Як неохоче покидаєм ярма, Котрі нам напинали не задарма, Лукаві люди упродовж століть. Як ми поволі зводимось з колін, Як боязко ми зводим очі зрячі – Ми боїмося волі – не інакше, Бо боїмося муки і терпінь. За волю нас рубали і пекли, Як нас ділили, як нас катували, Як нашим білим тілом торгували, А ми в покорі плентались – воли! Бо знаєм лише кнут і добрий плуг, І тільки прагнем кату догодити, Пресвітлий Боже, чи ми варті жити, Чи сніти в іпостасі недолуг? Ми – вільний нарід, Чи якіїсь бранці ? Вкажи нам путь до світла і до щастя, Не дай нам Боже, поодинці впасти, На перехрестях боротьби і праці.
Додав: Гончар (17.02.2015)
| Автор: © Іван Гончар
Розміщено на сторінці : Гончар Іван
Поділіться цією публікацією у Фейсбуці :
Переглянули твір - 1754 чол.
у Вас # закладок
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Додати коментар :
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
( 50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++ ")
Ludmilka : Чудовий вірш!!! Дуже сподобалось!!! Дякую!
kraynyuk46 : Дякую за вірш, пані Таміло! Ваша правда, "кровосісі" нашої Неньки ще не перевелися, і чи переведуться взагалі. ***Вітаю з Новим роко kraynyuk46 : Дякую, пані Таміло! Вітаю Вас з Новим 2026 роком! leskiv : Дякую. Писала вірша, думаючи про міндічів(бліх) у нашій країні, які не дають Україні (Коту) нормально жити.