Мені приснився якось тато і мати – при вікні пряла, - і наша хата небагата, що притулилась край села, куди веде крута дорога, при роздоріжжі на поля. Вклякну до рідного порога вклонюсь. Свята моя земля, мої одвічні обереги, де прадідів моїх сліди, де на подвір’ї грушка Бере, що я малим колись садив.
Моя надіє і розрадо, солодкий спогаде земний, моя одвічная незрадо в отій сорочечці лляній, що мати ниточки пряла, мені навік свята і рідна – стежина в пам’яті пряма – дорога у житті нерівна.
Гарно! У мене мати пряла конопляну пряжу. Ой, коли то було!
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
та
у Вас 
0
