Ти мене відпустила...
Ти мене відпустила: „ Лети! “ Сказала: „Розгортай свої крила“ Дивний був сон, але ти Пізно мене відпустила. Опалила все в грудях вогнем, Опустилися порвані крила, В душі смокче болісний щем, Десь поділись бажання і сила. Ти мене відпустила: „ Лети! “ Одіпхнула в зневазі від себе, Досягла ти своєї мети − Украла і мрії, і небо…
Додав: poshipelov (18.03.2017)
| Автор: © Глоба Петро
Розміщено на сторінці : Глоба Петро
Поділіться цією публікацією у Фейсбуці :
Переглянули твір - 1300 чол.
у Вас # закладок
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Додати коментар :
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
( 50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++ ")
Nemo : дякую, з кожним роком розумієш, що життя продовжується попри все і можеш чогось не встигнути...
virchi : Гарно написано! У кожному рядку — любов, вдячність і повага до найріднішої людини. 💙💛
Nemo : дякую, насправді - так...
leskiv : Чудовий вірш, пронизаний любов"ю до матері.