Жовте листя від вітру ніяк не втече...

Жовте листя від вітру ніяк не втече,

Врозсип-врозтіч від нього шугає.

Гілка клену торкнула мене за плече:

"Бачиш – осінь", – мені натякає.

Жовте листя злетить догори і впаде.

Жовте листя сумне і красиве.

Осінь в нас непомітно тепло украде,

Замість дасть щось журне і щемливе.

Жовте листя торкнеться нечутно долонь –

Схоже щось на секунди прощання.

Не зігріє нікого холодний вогонь,

Ні до чого моління й благання.

На додачу узавтра іще задощить.

Гляну я у вікно – мокротеча.

І на стежці до саду калюжа блищить.

І на серці якась порожнеча.