***Отак минає все...

***
Отак минає все - 
і світле, і не зовсім.
Щодня нові есе
на вікнах пише осінь.

Щодня під шал дощів
згасають білі ружі,
з'являються віршІ
й розхристані калюжі.

І губляться слова,
і опадає листя.
Лиш день, а ,може, два
написане іскриться.

Та завжди спішимо,
гарцюють парасолі...
А зупинитись мо'
хоча б на крихту долі*.

І глянути довкруж,
і змокнути до нитки,
як біле мрево руж
десь поблизу калитки.

Й душею прорости
у дивнім суголоссі,
що всі оці листи
для тебе пише осінь...

20.10.16 р.

*в знач. частина чогось 
(в даному випадку невеликий відрізок часу)