Насупилось небо, байдужіє сонце,
Коротшає день, плачуть десь журавлі,
І перший листочок вже ліг на долонці,
Потихо вмирає в безмежній журбі.
Він знає, до нього не вернеться літо,
У нього воно лиш одне у житті,
Бо дано йому лишень раз зеленіти,
А потім заснути в обіймах землі.
Ще вернуться весни, горячії літа,
І знову розквітнуть зелені сади,
Та чи пригадають сльозу ту пролиту
Осіннім листочком, що зник назавжди ...
|