Навіть Небо закохане в Осінь,
Не спішить дозволяти дощам
Золоте забруднить їй волосся,
Непідвладне холодним вітрам…
Ще серпневі виспівує оди,
Осінь, ніжно зігрітим, полям,
Хоч давно календар повідає,
Що не час уже літнім пісням…
Навіть Небо закохане в Осінь,
Шаленіє немов молоде,
Сонцем зіткані, вранішні роси
На вівтар свій земний покладе…
Бог зіслав благодать бурштинову –
В парках сакури знову цвітуть,
А закохані, ніби весною,
На вінчання до храмів ідуть…
Навіть Небо закохане в Осінь,
Закружляло, мабуть, в вишині,
Щоб для неї отам прокричати –
«Ми на цілому світі одні!»
Небесами обвінчані нині,
Та зігріті осіннім теплом
Почуттями вповиті навіки,
І кохання доповнять добром…
Навіть Небо закохане в Осінь,
Божу волю сьогодні вершить
Лиш тому така юна ще досі –
Посивіти ніяк не спішить…
То ж давайте злітати душею
Там разом, де вона в небесах,
Щоб зігріті серця не згубити,
А обрати їм правильний шлях…
Навіть Небо закохане в Осінь
Огортає в любов нині нас,
Щоб чим довше життю пораділи,
Бо для старості маєм ще час…
Не впускаймо і в сни заметілі,
Відганяймо геть думи сумні,
Бо хоч тілом усі люди тлінні,
Та душею завжди молоді…
#поезія_Іванна_Осос
18.10.2019
| 
та
у Вас