Сьогодні, мабуть, розіп’ємо чай останній,
А завтра з Осінню ми перейдемо на глінтвейн.
Туман, що з листям вальс із танго поєднали,
Вже для метелиці наспівують пісень…
Так хочеться ще огортатись в теплу осінь,
Шарфом ще зігріватися багряно-золотим,
Та вже втомилася вона і спокій просить,
Щоб завершити цьогорічний шлях земний…
Старіє Осінь, приголомшена туманом,
Парить над містом, підгорає над селом,
Свою останню допиває чашу смутку,
Щоб за рік знову відновитись довелось…
Я ж не старітиму, як Осінь наша рання,
Життєву Зиму ще у серце не впущу,
Колись з Весною поєдналася навіки,
Щоб з Літом розділить його жару…
З глінтвейном чай з’єднаю, а чи каву,
В вінок осінній й літні квіти уплету,
Та навіть сніг різдв’яно-новорічний,
Як луг весняний я на свята прикрашу…
Життя не може мати Осені насправді,
Якщо Весна кохання в серці назавжди,
По-літньому тремтить у грудях серце,
Зимовий смуток нам тоді не віднайти…
| 
та
у Вас