Пейзаж ранковий...листя
шумить під прутом двірника,
прозоре падає намисто,
чомусь сумують небеса.
Весь горизонт застелений туманом
густо-терпким,аж образно-солоним,
який тримає зір у пелені обману,
Своєї королеви ховаючи хороми.
Лиш вітер двірнику складає товариство,
нервує бідолагу,мабуть,собі для втіхи
розносить знову й знов зів"яле в купі листя,
жбурля його навкруг,залившись дивним сміхом... Двірник пішов...настала повна тиша,
туман на обрії змінила срібна просінь,
а вітер стрімголов летів все вище й вище...
і кликав із собою мою ранкову осінь.
| 
та
у Вас 
0
