Теплі боти під моду, у пальтах. Двоє йшло призадумавшись тихо. Ноги човгали мокрим асфальтом розгортаючи листя, мов крихти.
А жовтавого скрізь і навалом, трохи менше тремтіло з дерев. Небом каркання ворона грало, може вчора тут хтось і помер.
Лист опалий з осінньої ковдри все ж бо мріяв вернутись назад! - "Сумно в тебе", тікаючи жовтень. - "Знаю друже, це ж мій листопад".
|