Секрет Осені

Хто диригентом у  птахів,

Туманом вправно управляє,

Хто золотить поля й луги,

Достатком Землю огортає?..

Хто Сонце холодом сповив,

Хто вітер в місто посилає,

Хто хмари сушить над дощем,

Не знаєш, друже? Я  от знаю!

Я довго думала і от…

Тобі секрет свій відкриваю,

Бо я либонь не маю сил –

У серці цей вантаж ховаю.

Якось у парку тихо йшла,

Як раптом чую голоси я...

Протяжливим, тужливим хором.

Опале листя голосило!!!

Збентежившись, як остовпіла...

Адже у парку я  одна!

Та раптом тиша так прошепотіла:

 «почуй, почуй мої слова!»

"Я Осінь, і прийшла до тебе,

Не хочу скривдити, ти знай!

Мені тужливо тут до речі,

То ж поспілкуємось давай!"

Мені здавалось я ликую,

Бо ж  Осінь вибрала мене!

Я з нею на рівні царюю,

І час скоріше промайне!

Багато дивини дізналась:

Чому бушує листопад?

Я шепіт крапель зрозуміла,

І зазирнула з ними в сад!

Про що мовчить осіннє поле?

Одягнене в останній дим.

У лісу теж є таємниці,

То ж наберусь і в нього сил!

Та якщо чесно, я втомилась...

І кругом йде вже  голова

Від всіх оцих Осінніх марень,

Старію ніби я сама!

Яке мені до цього діло!

Навіщо цей тяжкий вантаж?

Не хочу я безсонних ночей,

Реальний надто цей міраж!

Не хочу я дивитись в вікна,

Заради Осені очей…

І зовсім це уже не смішно…

Вчорашній повернути б день!!!

Звичайною я бути хочу!

Не чути листя тихий дзвін!

Та Осінь тихо шепотіла:

 «Цей дар безцінний тільки твій!»

Я з нетерпінням кличу  Зиму,

Можливо, хоч тоді мине

Нехай вже краще сніг і холод,

У кригу душу  огорне!

Я поневолі,  випадково

Торкнулась дивних  таємниць.

Навіщо ж Осінь я благала:

«Дружити  ти мене поклич?»

Ну що ж тепер і ти гордися –

Секрет мій знаєш тільки ти, –

Нехай, можливо, тільки друзі 

Та Дар мій Осені прийми!