Забрався якось вітер у яблуневі віти
І став білорожевий, як яблуневі квіти.
Одна легенька хмарка, на небі ледь помітна,
Сміливості набралась і запитала вітра:
- Чому такий рум’янець горить на твоїх щоках?
Чи може аж до сонця піднявся ти високо?
- Із яблунею нині я спілкувався вранці
Тому, мабуть, від неї набрався я рум’янцю. -
Сказав щасливий вітер і весело помчався.
(У яблуню-красуню він, мабуть, закохався?!)
22.03.2012р
Я14/10 Написано під впливом малюнка Адамчук О.П.
«Соната рожевого вітру»
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
загрузка...
ОСТАННІ 10 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
та
у Вас 
0
