Забрався якось вітер у яблуневі віти
І став білорожевий, як яблуневі квіти.
Одна легенька хмарка, на небі ледь помітна,
Сміливості набралась і запитала вітра:
- Чому такий рум’янець горить на твоїх щоках?
Чи може аж до сонця піднявся ти високо?
- Із яблунею нині я спілкувався вранці
Тому, мабуть, від неї набрався я рум’янцю. -
Сказав щасливий вітер і весело помчався.
(У яблуню-красуню він, мабуть, закохався?!)
22.03.2012р
Я14/10 Написано під впливом малюнка Адамчук О.П.
«Соната рожевого вітру»
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
klavka: В поисках настоящего мастера многие читают отзывы о гадалках на форумах. В некоторых случаях это помогает избежать мошенников. Но на опросы уходит немало времени. И это не гарантирует защиту от цыганк
klavysjka: Безмежно дякую! Насправді у житті і таке буває. А потім, наче на сповіді все сказала. На душі стало легше. А жила з тягарем таким все життя. Двуша і серце рвались в шмаття.
у Вас 
0
