В години тиші вечорові Я уявляю білий сад, - І погляд жінки загадковий, І гам пташиний невпопад. І даль безмежну невідому, І небо чисте та ясне, І сили в тілі молодому, Що переповнюють мене… В душі давно немає віри, Що мрії збудуться, мов сни. Та знов надія серце гріє Моє з наближенням весни. Ізнову в тиші вечоровій Рої надій у голові, - І про сусідку чорноброву, І про шляхи мої криві. І про зелені верболози, Й відбиток сонця у ріці, І про коханої погрози Мене тримати за штанці… В душі давно немає віри, Що мрії збудуться, мов сни. Та знов надія серце гріє Моє з наближенням весни!
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
leskiv: Дякую за коментар. Інколи дивлюся ролики на ютубі. Вони надихнули мене на написання цієї римованої думки. З досвіду моєї матері і тітки знаю, що не для всіх українців чужина стала рідною домівкою. Ал
virchi: Навіть у найкращих місцях душа тягнеться до рідної землі. Війна змусила людей залишити домівки, але серце залишається прив'язане до України. Вірш схожий на голос української діаспори воєнно
у Вас 
1
ще раз дякую