ЗИМА

Так біло-сніжно все навкруги,
Так тріпотить за снігом сніг.
Він засипає всі дороги
І кланяється нам до ніг.

Рипить веселий під ходою,
Про подорож розповіда:
Як принесло його водою,
Та і назад вже забира.

Як падав з небо до землиці,
А потім грівся на щоках.
І як залишивши краплиці –
Ой, не розкажеш все в словах.

Тепер покрив він всі дороги,
Дерева навкруги покрив.
І замітає скрізь пороги,
Це його вітру несе порив.

А через мить ляга на землю,
Тихенько, наче боїться знов
Залишити всю дітвору маленьку
В такий мороз без підошов.

А за вікном зимова тиша,
Вітрець тихенько повіва.
Мороз свої узор пише,
За щічки дітвору щипа.

Як бобики, із кучугурі
Малесенькі вилазять діти.
І баба з снігу все поволі
Не знає, де усмішку діти.

І сонце грається із ними,
Проміннячко їм посила.
Воно то світить, та не гріє,
Бо знов прийшла пора зима.

А за вікном зимова тиша,
Сніг кланяється нам до ніг.
Мороз свої узори пише,
І мама вийшла на поріг.

І кличе всю свою малечу,
До хати хай ідуть, пора.
Бо їх чекає там, до речі,
Під піччю тепленька зима.

І діточки біжать до хати,
Усі в снігу, а очі горять.
Ой, якби ж нам тепер згадати,
Як добре було нам гулять.

Сидять тепер вони в теплі,
А за вікном зимова тиша.
Всі вулиці мовчать глухі,
А баба з снігу: «До завтра» пише.