Біла журба
Біла журба
Сніг білий в душу віє заметіллю
І серце знову холодом стиска,
Мов свіжу рану посипає сіллю,
Чиясь чужа невидима рука.
Ще на березі не опало листя
Й гілля колише у півсні верба,
У білому пухнастому намисті
У верболіз сховалася журба.
Накрилась біли-білим простирадлом,
Розлила в небі блякло-сірий сум.
Ще не скінчилась осінь листопадом,
А вже зима здійняла білий шум.
Шумує скрізь і пінить по деревах
Іще мінлива, нетривка краса…
Зіграє трохи осені на нервах
Й брудним розтане снігом, мов роса.
Журба, що в душу віє заметіллю,-
Художниця раптової зими,
Її легкі малюнки пастораллю,
Під першим сонцем скапають слізьми.
Додав: allagrabinska (14.11.2016)
| Автор: © allagrabinska
Розміщено на сторінці : Вірші про зиму
Поділіться цією публікацією у Фейсбуці :
Переглянули твір - 2527 чол.
у Вас # закладок
Ключові (? ): зима , нетривка красота
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 21
Порядок виводу коментарів:
За замовчуванням
Спочатку новi
Спочатку старі
Додати коментар :
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
( 50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++ ")
klavysjka : А инасправді і бачать, і чують.. та споглядать. Єдине, мабуть, забувають, що їхня хата не скраю, а й наступна після нашої...
klavysjka : На превеликий жаль... Тиша насторожую. лякає...
klavysjka : Щиро дякую! Так авоно і є. Любов і ненависть... Ніколи про таке не могли й подумать...
klavysjka : Це правда. Так воно і є. Навчились переглядати цінності життя