Скупими барвами зимової палітри,
Так й не розвиднившись, день знову звечорів.
Замерехтіли у морозному повітрі
Голчасті промені кульбабок ліхтарів.
Ставали тіні на вечірню варту.
Густішав присмерк. Обрій туманів...
Віконця, мов чарунки перфокарти,
Світилися мільйонами вогнів .
У розмаїтті гамору і гулу,
У метушні трамваїв і авто
Снували люди в лабіринтах вулиць,
Закутані у шуби і пальто.
Відчужено - байдужа, як примара
З очима, холоднющими, мов лід,
По нерозчищених від снігу тротуарах
Ніч пленталась за вечором услід.
|