Кружляє заметіль…

Кружляє  знову містом заметіль,

І сніг на вікнах як мереживо  фіранок.

Зима нам стелить цю м'яку постіль,

Малюючи на склі новий світанок...

Духм'яна кава за одним столом...

Мовчанка, як ніколи, не  до речі.

В обіймах поглядів п’яніючи сповна,

Ми розіп’ємо аж до дна цей вечір.

Хоч сенсу вже немає в почуттях –

Надія, наче кава чорна, остигає...

Та відчуваю, що цей чистий сніг,

Сьогодні  від серць гарячих тане...