Зимо-ворожко, покинь свої чари! Довго ти вчилась свого ремесла? Як же вітрів розпустила отари, нащо ти стільки снігів принесла? З жмутків-мішечків добувши чаклунство, зимо-чарівко, ти сієш навкруг біле чар-зілля. І без опікунства кинула десь аквілонових слуг. Зимонько-акко! Хурделиці люті не випускай, не лякай, не морозь! Стогнуть річки, що тобою закуті, навіть хмереччя від страху сплелось. Змерзли, застигли у білім полоні ліс і поля. В кучугурах міста. В шапках авто – схарапуджені коні, ледве повзуть, хоч і траса пуста. Сумно зміїне насупивши гілля, свідки Перуна – прадавні дуби, грузнуть в снігах, у судомах. Розкрилля згадують літнє й зелені чуби… Зимо-мольфарко, спини чарівництво! Йди відпочинь, королево-печаль. Доста! Дістало твоє ремісництво. Стрітення
нині. Збирайся у даль
Ой, радію, Роксолано, що вірші мої старанно, й дуже часто ти читаєш, й задоволення ти маєш. Буду дякувати щиро, за старання і візити. Вам натхненя і розкрилля. Разом весело творити.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
