На даху...
Підіймусь на власного будинку дах, звідти весь світ маленький і мій, там нижче за мене високий страх, і думки відлітають, як птиці у вирій. Щоразу спостерігаю одну й ту ж картину, як люди-мурахи метушливо біжать, щоб завтра прожить іще одну днину, щоб все ж таки кимось для когось стать. Та спуститись я мушу і бути як люди, у всім недалекому світі. Щоб бути постійно ніде і усюди... Спуститись, щоб знов заблукати у літі!
Додав: Oksana_1994 (27.02.2013)
| Автор: © Оксана Гуцол (Жайворон)
Розміщено на сторінці : Вірші про літо
Поділіться цією публікацією у Фейсбуці :
Переглянули твір - 1146 чол.
у Вас # закладок
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Додати коментар :
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
( 50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++ ")
klavysjka : А инасправді і бачать, і чують.. та споглядать. Єдине, мабуть, забувають, що їхня хата не скраю, а й наступна після нашої...
klavysjka : На превеликий жаль... Тиша насторожую. лякає...
klavysjka : Щиро дякую! Так авоно і є. Любов і ненависть... Ніколи про таке не могли й подумать...
klavysjka : Це правда. Так воно і є. Навчились переглядати цінності життя