Було це дуже давно, років з тридцять тому... Батьки на ціле літо привозили Наталку у село до бабусі. Як їй там подобалося! Мріяла, навіть, залишитися у там назавжди, але приходила осінь і мама забирала дівчинку до міста. Марфа, так звали Наталчину бабцю, була трішечки різкуватою, але дівчинка на неї не ображалася, розуміла, що за деякі вчинки треба ще не так наказувати! Та й життя у неї було тяжким, голод та війну пережила. У селі влітку роботи багато. А з такою внучечкою нічого не можна зробити до ладу. - Бабусю, давай я тобі допоможу! - Допоможи, моя люба, треба моркву прополоти. У тебе пальчики тоненькі, то ж травичку зможеш швидко вирвати. Допомогла онучечка, вирвала всю моркву, а рядочки із кропом залишила.... Та не тому, що помилилася, просто кропу більше виросло, шкода було його рвати. - Наталко, де ти, така-сяка та хороша! – гукає старенька, побачивши роботу старанної помічниці. А та прилягла під картопляним кущиком, заховалася. - - Виходь, негіднице! Ось приїде твоя мати, відправлю тебе у місто, побий мене кішка лапкою. Узяла на свою голову дитинчатко, щоб побавити! Виходь, я тобі кажу, сидиш там, як сучка в пасльоні! А Наталка сльозами заливається, та не тому, що бабусі налякалася – не хоче вона до міста їхати. Пожаліла бабця дитятко, обняла, поцілувала, ось і все покарання: - Радість ти моя, розумниця, щастячко ти моє, - все приказує старенька, та гладить онучечкину голівку своїми зморщеними натрудженими руками, коли та їй приносить на город водички свіженької. - - Та яка ж я радість, -запитує шкідлива дівчинка, - якщо я зовсім нічого не роблю, а тільки заважаю? - А ти й не роби, сиди ось так під кущиком, поки я клаптик картопельки досапаю. Це й буде твоєю допомогою. - Бабусю, а що це за рослинка? - Це пасльон, рідненька моя, - відповідає бабуся. - Це той, що під ним сучка сиділа? - Той, онученько, - каже бабця Марфа, а сама від сміху рядочків картопляних не бачить. - А чому ти всю травку вирубуєш, а цю залишаєш? - Пасльон, дитятко моє дорогеньке, був колись найкращим ласунком. Дуже рідко він зараз застрічається, берегти його треба. Ти теж бережи. - Можна мені попробувати ці ягідки? – запитала дитина. Її зовсім не цікавив пасльн, просто набридло на городі бути, додому йти захотілося, щоб погратися з бабусею, послухати іі загадочки та забавляночки. - Звичайно, попробуй, сонечко моє. - А у мене не буде животик боліти? - Ні, звичайно, не буде! Пасльонові ягідки дуже смачні та поживні. Наталчині хитрі оченята подивилися на оцю дивну рослинку, вона зірвала одну ягідку і поклала її в ротик.... - Ой, бабусенько! Животик, мій, животик! Ой, болить! - Та що ж це за кара така! Побий мене кицька лапкою, завтра ж відправлю тебе до міста! Що ти пищиш, як сучка в пасльоні? Як би не сердилася бабця Марфа, все одно покидала всю роботу та вела онучку до хати: «Та щоб тебе горе обходило десятою дорогою! Щоб ти тільки від щастя й плакала!» – приказувала старенька, сварячи Наталку. Поки дійшли до дому, дівчинка вже й забула, чого вередувала. Бабуся взяла її на ручки, поцілувала, поправила заповстані косички: -Сподобався тобі пасльон? - А що це таке? – запитала вередуля і подивилася на свою улюблену бабусю очима, повними цікавості. - Це ж та ягідка, від якої у тебе животик заболів. Та Наталці вже не до пасльону, адже по телевізору мультики показують. - Наталко, Наталко, не бачила ти ще смаленого вовка. - Якого вовка, бабусю? - Смаленого. - А він страшний? - Дуже страшний! - Це той, що в казці про Червоний Капелюшок?(Боялася вона того вовка)... Пройшло багато років... Побачивши рідкісний кущик пасльону, Наталка відразу згадує свою бабусю Марфу, її пісеньки, казочки та забавляночки. А ще, плаче, плаче, як сучка в пасльоні... Бачила вона за своє життя вовка смаленого, та й ні чим другим її вже не налякаєш. Нарвала у жменю ягідок, поклала їх на хліб, посипала цукром. Смачно! - Мамо! Чому у тебе губи сині? – запитує синочок. Але Наталка його не чує, вона їсть пасльон та насолоджується смаком дитинства...
Класичне символічне оповідання.Тут пасльон асоціюється з чимось зниклим та забутим... може дитинством. Якось трапиться нам приїхати в село, де колись бабуся жила, а її хата старенька, занедбана, от-от розвалиться, заросла бур'янами мало не до стріхи. В ній вже давно ніхто не живе. На бабусиному городі сусіди пораються. Скільки часу пройшло! Перебіжиш по зарослій, ледь видній стежичці і на мить зупинишися. Пасльон! Улюблені ягідки зі смаком дитинства... Дуже гарне оповідання, пані Тамаро. Рекомендую усім почитати, бо, на мою думку, цей твір також не був оцінений достойно.
жалко його було рвати-кращe на шкoда замiнити,Tамарo! Її зовсім не цікавив пасльн, просто -виправляємo. Чeснo кажу назва мeнi нe дужe...Ну ,при чiм тут "сучка"?
Дякую, Любомире! "Жалко" - виправила. Сама б не помітила, а стільки разів перечитувала перед тим, як надрукувати! Дякую! При чім тут сучка? Таким чином попробувала показати всю значимість лексики та побуту народного, межу між двома такими різними поколіннями. А чи вдалося? Судити читачам. Якщо комусь і не зрозумілий цей твір, то що ж, буває.
Не треба було міняти слово "жалко" - хоч це русизм, але в деяких регіонах це вже діалект. (Пригадайте твори Кобилянської, Вовчок, Бордуляка, Українки...) Такі слова є незамінними для передачі народного колориту. В цій оповідці вони доречні. Слово "сучка" теж органічно вплетено в бабусину мову - образчик народного говору, сільських примовок-прокльонів. Ні в кому разі це не міняйте - втратите весь задум.
Дякую, Ірино, за підтримку. Просто слово "сучка" тут вжито не в тому значенні, це зовсім не вульгарне слово, як думають деякі читачі. Знаєте, я це оповідання надрукувала на інших сайтах, так на одному його зняли із "Анонсів" без попередження, думаю, що модератори тільки назву прочитали. А на іншому це оповідання вийшло у номінацію "Золотий пасльон". Так що я не дуже боюся критики. Звичайно, прислуховуюся, але думки і сприйняття твору читачами бувають дуже різним і причин ображатися зовсім не маю. Я теж, іноді, не розумію чужі вірші, буває... Ще раз дякую!!!
Думаю, що на тому сайті, де Ви розміщували твір навіть не читали змісту. Треба хоча б попередити перед зняттям чи домовитись про зміну назви хоча б для того сайту.
А щодо русизмів у творах, то Ваша правді, Ірино. Буває так, що замінивши на українське слово щось із русизму втратись колорит твору, його унікальність і відповідність регіону країни. Русизми тут цілком доречні. У цьому оповіданні усе з уим гаразд! Так само вони доречні (тільки не русизми, а діалекти) у творах Василя Шляхтича, Федуха Мар*яна...
Та не треба заспокоюватись нашим поетам, прочитавши ці коментарі. Бува й так, що у вірші є русизми, які просто заважають сприймати твір, вони є помилкою... -------------------------------------------------------------------------- "Але Наталка його не чує, вона їсть пасльон та насолоджується смаком дитинства... "
Пригадайте твори Кобилянської, Вовчок, Бордуляка, Українки...) Такі слова є незамінними для передачі народного колориту.Згiдна,алe тoдi так писали i гoвoрили,а зараз ми б'ємoся 18 рoкiв за Нeзалeжнiсть,нам пoтрiбнo писати чистoю i вiдстoювати нашу мoву,як oкрeму i пoвнoправну!!!Xай цe будe дiалeктнe,алe дiалeктнe-НAШЕ!!!A нe рoбiмo їxнє, свoїм дiалeктoм!!!Бo,нiкoли нe знатимeмe мoви.Я згiдна ,люди так писали, бo так гoвoрили тoдiшнi критики,i так друкувалися.Moжна писати,багатo,алe чи вартo?I щe oднe,чeрeз такi-oт мiркування, i виxoдить пo їxнix трактуванняx,щo наша мoва "малoрoсская",бo бeрeмo всe вiд ниx..Я нe є затята нацioналiстка,алe,xoчу сказати,щo як би твiр був вeсь у "рoсiйськoму"дiалeктi,-тo oдна справа,а кoли oднe єдина слoвo-цe пoмилка,тут присутнix,наша,щo нe дoглeдiли,нe звeрнули увагу.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
та
у Вас 
0
