Гм... Так би мало бути ... Та наявність зла не дає нині розпуститися добру. Топчеться самий цвіт... Звідки взятися плоду. Згадався біблійний вислів: коли зелене дерево рубається, то що буде з сухим.
Високий поетичний стиль Олександра Високого присутній і в цьому вірші. Правда, трішки з меншим коефіцієнтом милозвучності. Та що вдієш, коли не поступишся з цим - ір.
Світло істин, здається, вже доволі близько . Схоже, Наталю, Ваша колесо творчості набрало такого розмаху, що потрібно провести дослідження цього феномену, як висловилася влучно Роксолана - валькіріївська вдача. Гарний світлий вірш, який звучить сурмою торжества перемоги Добра над злом.
Дякую, пане Валерію, за допомогу. Бо тут вже ціла дискусія розгорілася. Прийшлося поступитися і зупинитися на "чоловічому" варіанті. Гадаю, що тут заперечень вже не буде.
Щиро дякую і Вам, Роксолано. Приємно було вести цей діалог у відкритому "ефірі". Цілком погоджуюся з Вами, що ті, хто хоч якоюсь мірою причетні до Поезії не повинні стояти осторонь тих процесів, які нині відбуваються у світі. Думаю, що місія поета бути на передовій, а не у глибокому тилу, служити істині в слові, а не поклонятися букві часу. Нехай це будуть і маленькі крихти гіркої правди але і вони можуть відіграти свою роль, заставити людину хоча б на мить задуматися над тими реаліями, що відбувається довкола нас, як і зрештою у нас самих...
Дякую, пані Маріє. Радий, що завітали. Знаєте, спершу мені він теж (як своє творіння) подобався але після зауважень Роксолани побачив серйозні упущення (вади) у формі подачі...
Схоже, Роксолано, до мене починає доходити суть Вами сказано. Згідний, тут я змішав праведне з грішним. Надав цьому "потворному і безстатевому" скільки жіночих образів і ,можливо, цим посягнув (несвідомо) на весь жіночий рід. Ваше зауваження дозволило вперше заглянути наскільки глибоко у себе. Тут випадковостей бути не може. Цей асоціативний ряд десь з підсвідомості виплив на поверхню. Тепер почуваюсь не в своїй тарілці. Звісно, що вірш (слід) можна підкорегувати але те, що наслідило від цього не зникне. Чи не так ?
Маєте рацію, пане Валерію: місцями рима кульгає. Треба буде підлатати. Щодо роду "мамони", боюсь, що він, швидше за все, не визначений. Дякую, за змістовний коментар.
Взагалі, усі коментарі нині конструктивні і приємні.
Роксолано, взагалі, моє здивування (під цим коментарем) не менше від Вашого. Після прочитаного змушений визнати: щиро шкодую, що мамона - жіночого роду. Хоча, як припускає Валерій, може бути і ... чоловічого. Як на мене, зійшло б середнього: воно. Бо це безхребетне цабе (мамона) - без роду і племені, але яке живуче... Та якось його представити треба було. Тепер, бачу, це породило феміністські настрої (аж Адаму аукнулось). Вже і не відаю: шо робити.
Згода, пані Катерино: Ми ж люди, не напівавтомати. Маємо у всьому свою думку мати.
Тільки бачите, вже хтось у такі вірш люто низькими оцінками жбурляє і навіть не чірікне за які це такі "грішки"... Мабуть, що віртуал-горобець. Вкинули камінь й і навпростець