Цілком згоден, Олексію, цією позицією,що автор повинен бути самокритичним до власних творінь. Однак, цей вірш, як наслідок, відгук на інший вірш прочитаний мною.
Радий би побувати але Ланівці надто далеко від Львова. І не так відстані, як ті щоденні клопоти. А як вам ідея, Наталю, влаштувати після цього (1 жовтня) презентацію книги на "анумо...". Здається це б було цікаво.
Так, вірш вив'язаний наскільки тонкими поетичними нитками, що присутність ангельського зітхання видає себе у кожному рядку. Щира Вам подяка за такий теплий вірш.
Все має свою ціну. Вірші - не виключення. Поява на світ чогось змістовного, окриленого, ... вимагає від автора перенесення "породільних мук", осмислення і усвідомлення цих речей в страждальній камері самотнього ув'язнення, а лише тоді наступає процес можливості появи цих рядків на світ. Тож "лупаймо цю скалу"...