Дякую, пані Катерино, за підбадьорюванні слова. В тон до Ваших побажань так і хочеться промовити: підносьмо наші молитви до Господа, може Всевишній і проявить (вже вкотре) своє милосердя та виллє на нас, грішних, на наших володарів, на наших духовних поводирів Свою благодать. Бо ті широкі дороги, нові стандарти життя, не здатні перевершити Декалог, а високий рівень життя - не більше служіння мамоні, якщо всім серцем не намагатимемося крокувати прадавніми, Господніми стежинами. Адже, Як відомо: без Бога ні до порога.
Дяка за розуміння, укран укранович. У вірші розкрито єднання в духовному сенсі але ... і в реальному житті, завдячуючи нашим друзям, ми отримуємо далеке відлуння цієї великої Дружби. То ж цілком розділюю ці прагнення - ставати добрішими, теплішими і терпимішими у ставленні один до одного.
Окрема дяка за експромт. Бажань пристойних - цілий фронт.
Коли читав аж ... задрімав. Солодка колискова. Своє дитинство пригадав І материнське слово. І в серці сонечко зійшло. Всміхнулось, ненадовго. Спасибі Вам за це тепло, Творіть так красномовно.
Згода. Якщо не побуваєш (хоча б на мить) на іншій стороні Реальності, не вдихнеш у груди повноти Буття, так і все своє життя проведеш в тіні світських утіх і розчарувань. З поправкою на єдине але ... гадаючи, що крім цієї камери утримання більше нічого не існує взагалі, химерно обожнюючи її ніби цілий всесвіт. Заради цього і варто : "Журіться, сумуйте та плачте! Хай обернеться сміх ваш у плач, а радість у сум!"
Буває, Вікторе, буває... Але Поет усе стерпить. Хай музи далі прилітають. Хай серце Слово по-щемить. Бо ви даруєте прекрасні, Дозрілі в творчості рядки. Хай Бог дає Вам, друже, щастя. І хай примножить Вам роки.
Гарна ностальгія по рідній домівці. Перейнявся Вашим жалем, Олексію. Давненько не бував ... Мешкаю на чужині, яка стала другою домівкою. А туга за Краєм дитинства ...
Самотність, як і Поезія, - вірні сестри: За неї вмерти би волів, Себе розп'яти дав би даром. За неї б на хресті терпів. І серце спопелив би жаром.
Вчора, Наталю, якраз збирався відповісти на Ваш коментар і ... задрімав перед монітором.
Цей віршик дістав з своєї творчої скрині (зараз на жаль нічого не пишеться). Самотність річ хороша. Дозволяє багато пережити і переосмислити. Наблизити до Творця. Як стверджує пані Людмила, в такі хвилини розумієш, що "сонце, небо, квіти - це усе твоє?" але .... не вистачає найголовнішого: Творця творінь. Відсутність можливості цього спілкування - непоправна втрата, невигойна рана, яку не зможе вгамувати своїм галасом світ. Блаженні такі хвилини подаровані небесами.
Дякую, Олексію, за розуміння. Русло творчості, напевно в кожної людини, має багато витоків. Цей - особливо близький, якоюсь своєю загадковістю і простотою, духом прадавності.