Так, до правди стежки гірські, важкопрохідні... але інакше не можна, бо дорога широка- до загибелі, загибелі вічної... Отож, і цінуймо у собі правдолюбність, бо велика це радість для душі, та і для спрагненого серця - відпочинок. Дякую, що завітали.
Так, пані Галино, шлях до правди - тернистий, як ви вже сказали - до неї потрібно босоніж і по безкраїй стерні йти, а тут двері КРИВДИ навстіж відчинені і без усяких зусиль - заходь і виселися. Важко встояти від таких спокус...
Ах, осене! Скільки багрянцю- Аж душу мені обпекла...
І в мене ж таке з'явилося відчуття після прочитаного... Чудовий ритм, витончені рими ( і де ви їх скільки знаходити), і дух поезії так і лине з творчої сторінки Наталі Данилюк.
Так все наше життя побудоване з таких миттєвостей усвідомлення прекрасного, вічного, неповторного, а все інше метушня...в певному сенсі необхідна але не наскільки важлива як ці митті прозріння.
Дякую за змістовний коментар. Багато в чому ви маєте рацію. З віком шкала цінностей зміщується в духовну площину, плотське стає не наскільки важливим як здавалося в молоді роки.