Іноді душу долає безвихідь, тоді твориться якби наполовину, блідо-рябими лініями на тьмяно-сірому фоні. В такій поезій більше людського усвідомлення реалій сьогодення, ніж бачень згори...
Ваш вірш інший. Зачіпаючи внутрішній пласт проблеми бачить у кінці довгого коридору занурення у темряву - світло... Цього іноді так не вистачає нашим втомленим душам.
Іноді, Маріє, це єдиний (майже безболісний) спосіб - доведення від супротивного - щось донести не марнуючи зусилля на зривання лукавого покривала благих намірів...
Сьогодні, при загальній сплячці, приймається ряд важливих суспільних рішень, які при певних умовах породять катастрофічні наслідки для всіх нас.
Це відома біблійна істина: ... хто хоче спасти свою душу, той погубить її, хто ж за Мене свою душу погубить, той знайде її.
Божим промислом часто і втрати стають надбанням, а надбання (егоїстичні) обертаються втратами. Сенс людського життя, все таки, у проектуванні відношень до себе через свого ближнього, а не навпаки.
Ваша правда. Повелитель часу цього - світський дух - підштовхує до зволікань у вирішенні насушних проблем духовності, а в цей момент активно закликає до утопічної ідеології самолюбства... Ось , піддаючись його впливові, і обростає мохом безтурботності та покривається бацилою байдужості стовбур нашого духовного єства. А темрява бездуховності не дрімає і з кожним днем просувається ближче і ближче до наших сердець.
Так, важко позбуватися від оков лукавства, вибивати із себе раба. Іноді - це здається неможливим, вище людських сил. Але з Божою допомогою усе стає можливе. Глибока ідея твору.
Є речі які час не лікує, а наближує і з їх наближенням відчуваєш тривогу: чи вже приготував себе для цієї зустрічі. Але весняні поривання додають відваги. Мабуть, через це і заглядання у безмежжя далі - корисне для нашого духовного приготування. Дякую вам, Ірино.
Так, хто вистоїть аж до кінця багато обіцяно: Переможцеві сісти Я дам на Моєму престолі зо Мною, як і Я переміг був, і з Отцем Своїм сів на престолі Його /Об.3:21/.
Добрий заклик, пані Катерино. Вчасний. Надто сьогодні часто, під покровом намірів благих, звучать голоси - не противитися злу. Тоді як можна творити добро...
Сьогодні перед нами виникає багато проблем, які людськими мірками просто не вирішуються. Це як мислення різними категоріями - скінчені множини і нескінчені.
Тут вирішальним фактором стає - вистояти, не вступити в колію "так - як всі" (що вказуватиме не на власну значимість, а навпаки - лище підкреслює власну безпорадність, як колективну так і особисту).
Хоч розумію, що висловлююся складно, надто багато абстрактного. Та все це через осінь
Мені більше перший варіант... Хоча обидва - гідні. Така трансформація переходу, коли те, що зі мною діється, переходить в образ на склі - якісний перехід (наскільки це зрозумів) на орбіту нового сприйняття.