Ну... не знаю. Я б так не сказав. Швидше діалог або внутрішній монолог. Таке в мене буває, коли серце розриває філософський панцир житейських мудрувань, виривається, на коротку мить, і пише тоді так, як воно само того хоче.
Летіла душа за обрії, Верталася в небеса. Та зрадили крила втомлені... Вернулася, не змогла. І, може, вона від відчаю, Чи, може, із гаряча. Сказала собі: У нічку цю - Зречуся свого єства. О, душе моя хоробрая, О, душе моя німа. Любов запалю ось у тобі я Звільню від оков гріха. Тоді і лети за обрії. Здіймайся ген в небеса. О, душе моя, ти добрая. О, сестро моя свята.
Нема слів.... Наскільки чарівний і вірш і оформлення, що.... лише розвести руками. Ви - просто чарівна фея поетичного пера і все тут !!! Дякую, що осипаєте нас своїми ніжними творіннями.
Жорстокі часи довелося пережити. Молімося, щоб знову все це не повторилося вже в останньому- світовому масштабі. Беззаперечно, дуже доречно, пане Василю.
"Либ не на місці, й не туди де сить." - включає в себе метод від супротивного: коли вже не знаєш, що ти хочеш, то визначся, чого тобі точно не потрібно...