| Я вірив у слова, у образи, події,
що ґрунтували тло на новім полотні.
На нім зростали в рунь непевні, терпеливі,
мої стежки й вели крізь зорі вогняні.
Я вірив у слова, у дружбу і надії,
що кидала штрихи на полотно в ескіз
та юність молода, що гаряче й сміливо
гукала до вершин і поспішала скрізь.
Я вірив у слова, у погляд твій і щирість,
що трепетно ловив у двох серцебиттях,
коли кохання враз на полотні, як милість,
і ніжні почуття злетіли, наче стяг.
Я вірив у слова, у притчі і писання,
що закуткам душі знайомі вже стократ…
Я знаю – прийде час і ляже штрих останній…
І полотно Господь вкладе у світлий ряд.
| 
у Вас 
0
