Погоджуюся з думкою , пані Катерини Трохи наліплено. Початок
Я найбільше за все люблю сосни і зорі, А вже потім берези, а потім – людей,
Граціозний. Видно, що вірш завітав згори. Але, оцим не зовсім поетичним порівнянням:
І залипнути в світ, ніби муха у клей.
істотно політ вірша приземлюється.
А задум чудовий і дух творчості у вірші присутній. А реалізація і форми речі, які поправляються і вдосконалюються. Хоча їм теж варто приділяти належну увагу, якщо твір виносити у світ, для читача.
А натхнення час - цей час святий, в цей час душа моя літає, Вгорі, в блаженному розмаї. І слуха голос неземний І чує те, чого другий, В це й час душею не вчуває.
Через життєві периферії і трохим посивів, полисів, потемнів... Але почув знайомий голос і вмить просвітлів. Згадалося колишнє (щойно переглядав) І подумав : Ех ну їх ті негаразди . Творімо знову !!!
Радий зустріти тебе, Якове. Усіх тобі благ у цьому році, друже!
Подобається мені Сократ. В дитинстві прочитав книгу про нього, яка перевернула усю мою дитячу уяву про світ. І наведена Вами цитата - якої глибини.... Дякую, пані Ірино. що завітали. Усіх Вам благ і творчої наснаги.
Все я правильно сприйму , пані Катерино ! Радий цій довгоочікуваній зустрічі.
Ваш віршований коментар нагадав про ті літературні вечори , імпровізацій, поетичні дуелі ... скільки, всього, скільки всього. Літературне життя кипіло і буяло.
Що вдієш...Порозкидала доля нас..., мало зараз тих анумівців залишилось, ох мало. А Ви вистояли, не відійшли від творчого пера. Здоров'я Вам , творчих успіхів і всього самого, самого...
Навіть і не знаю, що тут сказати, і чим можна потішити пані Ірино. Життя іноді доволі складна річ, щоб розібратися в ньому самотужки, навіть зі своїм - власними проблемами, але по великому рахунку все впирається у стосунки синів людських зі своїм Творцем. Чим далі віддаляємося, тим і більшу скруту відчуваємо, бо без Бога нема Добра.І нічого з чим не вдієш...