Я найбільше за все люблю сосни і зорі.

Я найбільше за все люблю сосни і зорі,

А вже потім берези, а потім – людей,

Та ще сісти надвечір самому надворі

І залипнути в світ, ніби муха у клей.

Я найбільше за все потерпаю від того,

Що короткий мій ум, не вміщає він світ,

Тож придумую сам я світи і дороги,

І в придуманий край вирушаю в політ.

Граю ролі і долі, часи і століття,

Сам для себе я сцена, глядач і артист,

Сам я цар, сам – корона, сам бомж і лахміття,

Сам ходжу кругом себе, немов аутист.

В мене зерна до стелі в порожній коморі,

А заселений світ – це пустий мавзолей,

Я ж кажу, що найбільш люблю сосни і зорі,

А вже потім берези, а потім – людей.