Намагався терпеливо слухати Вас про букет «куцих» моїх рим, і про їх «бідність», «утертість», і про «шаблонні рядки», і про те порівняння, що «попса зараз краще звучить, ніж таке римування», і про своє «самоспоглядання і самозакоханість» у віршах, і, нарешті, «художню глухоту»… Здається, що цей «процес» вже давно перейшов межу ватерлінії здорової критики (як і доброзичливості) і нагадує мені ложку дьогтю, яку Ви цілеспрямовано намагаєтеся влити у бочку моєї творчості. Схоже, що переслідуєте цілком конкретну мету: сформувати негативне ставлення користувачів сайту до моєї творчості, як такої. Через це "дякуватиму" адекватно…
Можливо , що і все тече, все міняється... Але повторюся, Олександре: я той самий.
У Вашому прикладі - це те, що намагається видати себе за критику (я вже про це казав). Ось погляньте: http://virchi.pp.net.ua/publ/124-1-0-9103 Попробуйте подивитися на це об'єктивно...
Розумію Ваші побоювання, Олександре, за "справжнього Василя". Але не хвилюйтеся, з ним усе гаразд: не розплився в хвилях слави, не канув у безодень мовчання. Поки тримається на плаву, так би мовити..
Однак, хочу у Вас уточнити, в якому місці (тла коментарів) Вам вдалося побачили мою нездатність реагувати на критику. Тут ніби швидше навпаки - відбувся конструктивний діалог щодо моїх "помилок" ( як Ви дозволили собі висловитися). Це про критику...
Про те, що хотіло б себе видати за критику, відповім образно: не все те, яке капне Вам на голову згори, слід вважати каплею чистої доброзичливості...
"Неможливо, щоб спокуси не мали прийти..." але людина має противитися їм... Сьогодні ж навпаки їх рекламують, відбілюють, намагаються "одухотворяти" ... надають їм зелену вулицю, забуваючи, що "горе тому, через кого приходять вони!". І це лихо набирає ознак світового маштабування і проектування.
Біблійне "яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить?"...набуває сьогодні особливого ваги. Надто велика спокуса здобувати тлінні речі, занедбуючі при цьому "скарби небесні"...
Розтривожили... Зло приходить до нас у різних формах але суть його завжди одна - немилосердне і люто ненависне. Найстрашніше те, що з кожною наступною сходинкою воно стає більш злішим і цинічним.
Так. У нас є спільний знайомий. Марчук часто приїздить на свою "маленьку батьківщину". Радо спілкується з земляками. Недавно у його рідному селі відкрито музей "Івана Марчука"...