Замля чаділа запахом війни І небо голосило зосеніло. Було їх троє: Він, Вона і...сни про майбуття, дитя...Вона несміло в село зайшла...жнивам надходив час, життя під серцем вже давалось знати. Порожня хата!- Заночуєм раз- (самотньо їй господарів не знати.) Зі сходом сонця вийдемо у ліс- там кожне древо любить бандерівця, дух незборимий піснею проріс, зішла у мальви партизанська крівця.- Казало серце: далі треба йти, а втома нила: дівчинко, ти зблідла... А він би так хотів їй віднайти Хороми найпишніші...хата- бідна. Вона в тяжі в момент піддалась сну, А він ще довго чатував над нею, допоки сам утомлено заснув... не дочекались півня під зорею...! Того раніш ніколи б не було, а нині перемучені незчулись, як вже знадвору клацало й гуло отим хижацьким оскалом акули. Зірвався він до виходу...дарма! -Запізно, люба! -Знаю, бачу, пізно! Цілуй мене іще хоч раз...! - Німа запала тиша...Всесвіт дихав слізно. -Тримай мене в обіймах і убий! Не дай мене катам на злу розправу! Дитя під серцем калатало: Жий!!! Мамусю жий...! -Убий, заверши справу!
Просік повітря посвист...доповзав до хати чорнохижий "победітель" - Ах, мьортвиє, ну падли...! - я сказал: Несті іх так, чтоб каждий ето відел!
Любов- вона і в час війни- любов! Дарма, що в однострої та у шанцях. Він всі для неї труднощі здолав, та пахла смертю доля для повстанців. Ізлизувала ніч- вампірка кров Із тіл, що мов свічки згорали...Боже!!! І як світилось зорям тим...? Агов!!! Ви, зорі, справді льодосердні, схоже.
|