"Десь весна увірвалась... Десь нестримні вітри..." Наталю, твій вірш навіяв мені ось які рядки: Дме, за вікнами, сильний, вітрисько, Але ж, вже закінчилась, зима! Чом тобі, буревію, не спиться? Десь у темних, холодних лісах. Чом ти землю святую холодиш? Не пускаєш тепла, для весни. Нащо квіти, весняні, тривожиш? Не даєш їм, свавільно, рости, Вже не довго, тобі, лиходію, Холодити всі села й міста. Ясне сонечко, землю зігріє І прийде, довгождана, весна.
Пане, Вікторе, в мене на цю тему, правда на багато ближчою по часу є таке:Ходить, ходором, свята земля Стогне, жалібно, все довкілля, Носять хвилі дерева і брухт, Хмари диму, задуху несуть. Люди в морі, що адом кипить Просять, Бога, живих захистить. І побачив вогонь цілий світ Почорнів диво – сакури цвіт. Ті, що вижили гордо стоять Не зуміла їх біль налякать, Вірять, буде, ще нова, весна Буйним цвітом сяйне сакура.
А я читала вірш із задоволенням і він мені не видався довгим. Тема гарна і чудово розкрита, дуже повчальна. З приводу неудів настанови ви вже отримали, то ж я промовчу. А за вірш
Я розумію, по поводу чого твої переживання, та хочу сказати, якби ми не чекали милості, а навчилися творити це небо, то на сьогоднішній день, нам би не прийшлось чекати"ефект падіння доміно."А вірш
Гарний вірш, але найбільше мене вразив третій стовпчик. Хочеться додати, щоб душа ще навчилася творити, а не тільки споживати і розрушати все те, що дає нам небо.
Дуже вдячна, Наталочко, за підказку, але ти добре знєш, що від першого куплета ниточка потягнеться і до всіх інших.Твою підказку я собі записала і може використаю у другому вірші.Спасибі!