Ваші старання дивують. Ви не змінюєте теми відколи Ви прийшли на сайт. Не рвіть серце! Побережіть трохи своє здоров'я. Пам'ятаєте, зі шкільної програми вірш В.Сосюри "Комсомолець"-"Вас не згадає замучений край.." Скільки вже полягло, а ще скільки поляже..., а історія пам'ятає - одиниці. Ви стараєтесь втолкувати всім, що від кожного із нас все залежить. Так! Я з Вами погоджуюсь, що залежить, але не все.У баранів, якими ми і являємося, і не тільки ми в Україні, а й у всьому світі таких, як ми, відносять до натовпу, а отже натовпу, чи баранам потрібен добрий пастух, інакше вовки зроблять своє діло. Будь у нас добрий поводир, то всіх вовків ми б розкидали вмить, і ось тут саме те, що від нас залежить, триматися разом і йти за пастухом, а так голови мудріші наших не можуть пробити стіну корупції. Все, що не робиться - все до кращого.Все провадить Господь. Нація відроджується, відходять непотрібні, з'являються нові патріоти.Звичайно, все це не просто і не так швидко, якби хотілося, але воно буде світле, чисте, правдиве наше українське щастя.
Коли чую, що було краще колись, то завжди згадуються ось ці слова, Колись була вода солодша, хліб смачніший, а глина - масніша. Ми дивилися зверхньо на смерть, бо були молоді і нам здавалося, що життя таким буде вічно, а тепер то ліжко, то швидка, а то й взагалі лікарня, ну яке тут добро?... Не гнівімо Бога, бо де хліб і вода, там нема голода... Гарно читається вірш,п.Юрію.
От і я кращої рими не знайшла. Можна було, звичайно, якось по іншому сказати, але Ви знаєте, переробляти важче ніж творити щось нове...Дуже Вам вдячна!
Шквал критики визвав перший варіант вірша, і він був зовсім іншої будови, але,як на мене, був легшим і романтичнішим, ну, а цей по всіх правилах, але, як бачим, і тут не все всім подобається. Дякую за коментар!
Я напевне чогось не розумію. Наскільки я знаю, то наш сайт літературний, а не політичний, та й життя наше - суцільна політика... тому тут про неї читати не хочеться.