Скріпити серце вірою своєю. Сказати правді: - Сестро, будь моєю Провідною силою і бажанням, Щоб знести незгоди всі спогляданням! Будь зі мною, сестронько, кожну днину, Не лиши без догляду й на хвилину, Щоб могла з тобою я, як посвяту, Всю любов душевную, заповзяту, Віднести на крилоньках поміж люди, Щоб почули правдоньку звідусюди. Щоб любов довкола всіх зігрівала, Сили і наснаги всім додавала. Бо любов до ближнього – це дар Божий, І своєю силою зло вбить може. Тільки ж не цурайтеся його, люди, І Господь нас виведе із облуди…
Хоч плавати іще не вміла, (руками “плавала” по дну). Ногами бульхала щосили, Здійнявши хвилю не одну... таким бачу цей катрен, а загалом гарно, ностальгічно. Стою... вдивляюсь в роздоріжжя І зламане моє життя...
Цікава писанина і хоч я із західної України, знаючи свої діалекти, такого не чула. Дається в знаки "русинско-білохорвацка". Ви щось грозилися про нас написати, а написали про себе, чи я чогось не розумію?
Не всі,п.Юрію, у Ваші роки, можуть дозволити собі такі веселі наспіви, і це дуже радує. Я готова простити Вам неправильні наголоси, тим більше, що для співу вони неважливі, але " чекає у старенького млина" - тут не наголос, а русизм. Українською буде - чекає біля млина, або чекає у млині. За труди
Я розумію,п.Наталю, що Ви мали на увазі, пишучи той вірш(ветерани) велика їм шана і пам'ять, але, якщо бомби не розриваються у нашому дворі - це ще не означає, що війни нема. Вона не перестає орати смертельними плугами землю ані на мить, і хоч вважається, що, наприклад, в Росії нема війни, російські матері, та й не тільки, ходять теж в чорних хустинках, в скорботі за синами. А фразу "Щасливий той, хто може воювати!" я б перефразувала - Нещасний той, хто мусить воювати!