Наталю, у ваших віршах якась така життєва мудрість- ніби вам уже багато років,а ви ще зовсім молода.Це тішить, бо ще не раз будете дивувати своїх читачів чудовими віршами.Нехай вам щастить.
П.Галино, прийміть мої глибокі співчуття, бо рана від утрати рідних людей не гоїться ніколи.Світла пам"ять їм.Мої тато з мамою живі здорові і кожен раз стрічають дітей і онуків з далеких доріг, але ваші почуття мені такі знайомі, ніби побувала у вашій сорочці. Нажаль, такий закон життя і хто не родився, тому не вмирати.Тримайтеся.За гарний життєвий вірш .Пишіть іще.
П.Галино і вам красно дякую за коментар.Для мене найвища нагорода- приносити людям задоволення від прочитаного і якщо хтось розділяє твої думки, це тішить серце.Дякую.
П.Катерино, хіба є в світі кращі слова- настанови, ніж ті, що ви написали?! Тому, як донька,приймаю їх і на свій рахунок.Нехай усіх мам береже Господь і дарує многії літа.Дякую вам за щирі слова.
Марічко, не знаю, чи сподобалось вам прочитане, але чомусь захотілось сказати народною мудрістю: говорили, балакали- сіли та й заплакали.Певно, ми можем небагато і толку може з цього мало, але чесно- дістали ці безвідповідальні базарні балачки.Дякую за коментар.
П.Валентино, таки все залежить від вихованості. Недарма й приказка така є- пусти порося за стіл, то воно й ноги на стіл. І ще одна: з вовками жити- по вовчі вити. Тому нікому не дозволяйте ставати господарем у вашій оселі.Нехай щастить і дякую за прочитаний вірш.
Знаєте, Ірино, кожен сам заробляє свої гріхи і сам відповідає потім перед Всевишнім. А те що слова пусті- не думаю, бо тоді й Шевченкові не потрібно було писати, адже він не міг нічого змінити у суспільстві? Але його і досі пам"ятають і поколінням видно хто йшов вірною дорогою, а хто хибною.Дякую, що прочитали мій вірш.
Пані Наталю, ваш вірш ніби струмок з осіннім дощиком, оскільки читається легко та сумно. І вкотре переконує мене в тому, що ми, жінки, таки стерпимо і переживемо всі печалі, що приготувала нам доля.Браво!Пишіть іще.