Колись ми їхали в село, в село -додому, Тепер на дачу їдуть всі ( і біль при цьому )... Не можу "дачею" назвать я ту хатину, В якій матусенька жила, бо серцем лину Туди щоліта,щозими й стежками ходжу, Але,як слід,про неї дбать уже не можу... Такий пекучий біль бере, нема розради... Коли підходжу до дверей, тремчу з досади. Віконця бачу я сумні (рідні ж не стріти), Стежки усі у бур"яні, не пахнуть квіти... В думках пробачення прошу, слізьми вмиваюсь, Поради нівкого знайти, хоч намагаюсь...
|