Старенька хато, бабина потіхо, Давно вже всохла липа у дворі, Лиш мертве гілля падає на стріху І застрягає в чорнім димарі...
Старенька хато,із твого порогу Пішов у світ мій гордий родовід! Ти рушниками білими дорогу Нам простелила пишно до воріт.
І провела дбайливо,наче мати, Пустила вслід з тривогою сльозу... А ми забули в гості повертати, Топтати трав нескошених росу.
Топити піч, закурену димами, Що й досі хлібом дихає у світ, Молитись щиро перед образами, Які колись прибив на стінах дід...
Вже не скриплять розхитані ворота, Старий поріг не вгадує сліди... Ой хато-хато, давніх літ скорбото, Нема кому у храм твій увійти.
|