Чуттєво! Лірично! Вражає! Щоправда, я дещо не розумію оцих рядочків: "І глибоко в душі на дні ночами радощі та болі" Чому ж радощі ховаються на дно, якщо стоїть він у вікні, магічний запах матіоли?
Але ж ми з тих пір багато чого втратили, чи не так, пані Тамаро? Потрібно ж якось відновити ті завоювання свободи і демократії? А згадка про мечі тут символічна. Мається на увазі боротьба за свободу як таку.
Даються взнаки 350 літ рабства і бездержавності. І то не весь народ, а якась його частина. Іноді це зросійщені, що втратили українську ментальність. Але ніхто їм не заважає її відновити.
Я теж християнин. Але пам*ятаєте біблійну притчу про чоловіка, який зарив свій талант? Господь засудив це. Так от, ми зариваємо в землю свій талант - свободу і незалежність.
Пане Вікторе, так ми ж ними ще не махали, свобода дісталася нам даром у 1991, і так же бездарно ми її профукали. Найкраще про це сказала Ліна Костенко:
Доборолися, добалакались, Досварилися, аж гримить. Україно, чи ти була колись Незалежною хоч на мить? Від кайданів, що волю сковують, Від копит, що у душу б*ють, Від чужих, що тебе скуповують, І своїх, що тебе продають.